|
Для всіх кому не байдужа доля України і її народу, на прохання Вячеслава Навроцького - доктора юридичних наук, публікую його статтю тут (Всем кому не безразлична судьба Украины, ее народа, по просьбе Вячеслава Навроцкого, доктора юридических наук, помещаю его статью здесь):
Що вчинили Путін & К° щодо України?
Вячеслав Навроцький,
українець – а, отже, «фашист, бандерівець»; професор
Для виправдання агресії Росії в Україну президент сусідньої держави посилається на федеральний закон від 24 травня 2009 р. (з наступними змінами) N 99-ФЗ "О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом". Вочевидь, для нього буде цікаво дізнатися, що у державі, де проживають ці «соотечественники» також діють закони, один із яких – це Кримінальний кодекс України, норми якого можуть (і повинні!) бути застосовані щодо відповідних діянь. Серед багатьох його положень є й таке, що передбачає чинність законів про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України. А саме, ст.8 КК України встановлює, що іноземці, які не проживають постійно в Україні, але які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом, якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод України або інтересів України.
Ця норма є виразом так званого принципу «довгої руки» - правила, згідно якого у певних випадках національне законодавство поширюється за межі юрисдикції держави. Принципом «довгої руки» неодноразово користувався Ізраїль при переслідуванні нацистів, які вчиняли злочини під час другої світової війни та переховувалися за тридев’ять морів, на ньому побудований Акт Патріота США – законодавчий акт Конгресу, який вступив в силу 26 жовтня 2001 року відразу після подій 11 вересня 2001 року та є невід’ємною частиною проголошеної США світової війни з тероризмом. Здається, що президент сусідньої держави та його поплічники саме «напросилися» на його застосування і в Україні. Мова йде про кримінально-правову оцінку діянь Путіна, які полягають у агресії щодо України, що розпочалася в лютому 2014 р. Хоча вони і вчинені поза межами нашої держави, там же наразі перебувають і фігуранти справи, це аж ніяк не перешкоджає визнанню їх дій такими, що передбачені КК України як злочинні, та передбачає вчинення необхідних процесуальних заходів.
Кримінально-правова оцінка військової агресії Росії проти України, яка розпочалася наприкінці лютого 2014 р., має багато складових. Серед них:
- дії, вчинені в Україні військовослужбовцями окупаційної армії, а також тими військовослужбовцями Росії, які перебували на її території відповідно до попередніх міждержавних угод;
- поведінка громадян України, які виконували завдання іноземного агресора або ж перейшли на бік ворога;
- бездіяльність українських властей щодо протидії військовій агресії.
Але ключове значення серед кримінально-правових аспектів цих подій має оцінка поведінки тих осіб, які безпосередньо розв’язали неоголошену війну проти України, керують її веденням. Звісно, чільне місце серед них займає президент Росії та головнокомандувач її військ. Оскільки мова йде про діяння злочинні, то навряд чи варто називати цю особу «паном», «добродієм» чи іншими означеннями, які прийнято вживати щодо порядних людей. Як і писати назву її посади з великої літери. Нехай вже звикає до звертання «громадянин Путін».
Які ж діяння, передбачені КК України, ним вчинені? Видається, що їх є цілий букет.
Насамперед, гр-ну Путіну має бути інкриміноване порушення ст.437 КК України «Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни». Частина перша цієї статті передбачає планування, підготовку або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована до вчинення таких дій, а частина друга – ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій. Звісно, що детальний аналіз наявності складу цього злочину виходить за межі цієї публікації, а доведення наявності конкретних ознак складу злочину – прерогатива органів досудового слідства. Та більшість із таких ознак лежить на поверхні, їх наявність видається аксіомою.
Відомо, що поняття агресії наводиться в резолюції ХХІХ сесії Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р. Під агресією розуміють застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави або будь-яким іншим чином, що не сумісний зі Статутом ООН. Статут же ООН дозволяє застосування збройних сил лише у рамках миротворчих операцій цієї організації, чого у випадку з вторгненням російських військ не було. А виявляється ж агресія у різноманітних діях, серед яких явно ті, що мають місце щодо України:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка воєнна окупація, яка є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія території іншої держави або частини її із застосуванням сили. Вхід в Україну десятків тисяч російських військовослужбовців зі зброєю та військовою технікою без будь-яких правових підстав, із застосуванням сили щодо українських прикордонників та митників є очевидним свідчення вторгнення;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави. Затоплення росіянами суден на шляху виходу українських кораблів у море є яскравим виявом такої блокади;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили чи морські або повітряні флоти іншої держави. Навряд чи у когось виникають сумніви, що зайняття місць дислокації українських військових підрозділів, заволодіння зброєю, усіляке перешкоджання виконанню своїх обов’язків, блокування тощо і становить собою напад. І те, що як сказав гр-н Путін, російські війська будуть прикриватися (і фактично прикриваються) цивільними особами з числа українських громадян, аж ніяк не змінює оцінки того, що відбувається;
- застосування збройних сил однієї держави, що перебувають на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, на порушення умов, передбачених угодою. Очевидно, що угоди України та Росії про тимчасове перебування російського чорноморського флоту в Криму, аж ніяк не передбачають участь російських військ у ворожих діях проти України та її збройних сил, наругу над українськими громадянами та міжнародними спостерігачами.
Слід відзначити, що наявність агресивних воєнних дій зовсім не передбачає застосування зброї. Принаймні, це випливає з відповідних міжнародно-правових актів. Так, відсутність поки що пострілів, вибухів, артилерійських та ракетних обстрілів, штикових атак зовсім не говорить про те, що війна не ведеться. Разом із тим, при всій безспірності того, що дії Росії щодо України є агресією, все ж звернемо увагу на моменти, які можуть викликати правозастосовні труднощі й слугувати аргументом захисту.
Як уже відзначалося, наявність дій, в яких полягає агресія з боку Росії, сумніву не викликає. Водночас, відповідно до вказаної резолюції Генасамблеї ООН, визнання наявності акту агресії входить до повноважень Ради Безпеки ООН. Росія ж, яка є агресором, водночас виступає і постійним членом Ради Безпеки та має право вето у цьому органі. Чи можна сумніватися, що Росія заблокує рішення щодо визнання її агресором? Тому розраховувати на те, що наявність агресії з боку Росії буде констатована Радою Безпеки ООН, не доводиться.
Але чи повинно це стати перешкодою для застосування щодо гр-на Путіна та його поплічників ч.2 ст.437 КК України. На погляд автора, ні, оскільки:
- констатація наявності агресії Радою Безпеки ООН є актом політичним, міжнародно-правовим, а не виступає неодмінною умовою кримінальної відповідальності за національним правом. До того ж, Рада Безпеки ООН визнає наявність агресії як явища у міждержавних стосунках, а не встановлює факт ведення агресивних воєнних дій, що є ознакою складу конкретного злочину;
- диспозиція ст.437 КК України не є бланкетною – вона не містить будь-якої відсилки до актів ООН чи будь-яких інших міжнародно-правових договорів. Тому при її застосуванні (зокрема, при визначенні того, чи має місце агресія) звертатися до міжнародно-правових актів не є неодмінною умовою. Таке звернення має місце лише в порядку субсидіарного застосування правових норм і потрібне для з’ясування змісту відповідного поняття, а не визнання наявності певного факту;
- будь-які фактичні обставини справи мають бути встановлені в ході досудового слідства уповноваженим на те органом (виняток – преюдиційні рішення в інших справах, які стосуються тих самих обставин). Тому правозастосовні органи України повинні самі встановити наявність всіх обов’язкових ознак складу злочину, у тому числі й того, що мали місце агресивні воєнні дії;
- можна погодитися, що Міжнародний кримінальний суд «зв’язаний» порядком визначення якихось ознак складу злочину, передбаченим міжнародно-правовими актами. Водночас, для національних юрисдикційних органів встановлення фактичних обставин справи може і повинно здійснюватися в порядку, визначеному законодавством України. А КПК України не передбачає, що якісь ознаки складу злочину можуть бути встановлені будь-яким іншим органом, нехай і найавторитетнішим міжнародним;
- рішення Ради Безпеки ООН могло би бути прийняте до уваги лише при зворотній ситуації – коли б вона певні дії прямо не визнала агресією. Це мало би слугувати підставою для звільнення гр-на Путіна від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.437 КК України. І то, лише тому, що виникла б колізія між кількома актами, які по-різному оцінюють ту ж поведінку. Наразі ж про це говорити не доводиться – світова оцінка поведінки Росії явно не на користь її керівника.
Ще один можливий дискусійний момент стосується встановлення того, що особисто вчинив гр-н Путін і чи такі дії співпадають із тими, що вказані у диспозиції ч.2 ст.437 КК України. Очевидно, що особисто гр-н Путін не перетинав кордонів України в складі військових формувань Росії, не блокував українські військові частини, не знущався з їх командирів, не відбирав зброю. Але чи означає це, що він не вчиняв планування, підготовку або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту? Вочевидь, не означає. Дії верховного головнокомандувача відрізняються від тих, які вчиняють рядові та сержанти, офіцери та генерали. Більше того, відповідно до відомого ще з часів римського права правила, той, хто повинен зупинити іншого і не зробив цього, відповідає як і той, хто діяв. Тому Путін несе відповідальність як виконавець і щодо дій, вчинених підпорядкованими йому особами, та які полягають у плануванні, підготовці або розв’язуванні агресивної війни та її веденні.
Також слід звернути увагу на межі деталізації вчинених дій. Звісно, її можна здійснити, лише отримавши визнавальні покази підозрюваного та осіб, яким він давав вказівки або через яких передавалися розпорядження чи маючи доступ до документів. Розраховувати на це наразі не доводиться. Але В.І.Ленін - попередник і натхненник гр-на Путіна - свого часу писав, що про реальні наміри і помисли особи свідчать її дії. Оскільки агресивні воєнні дії щодо України фактично відбуваються, розпочатися вони не могли самі по собі, а лише по волі і в результаті свідомої поведінки того, хто керує російськими військами, то це вказує на те, що й були вчинені конкретні дії щодо планування, підготовки або розв’язування агресивної війни та її ведення.
Вчиненням злочину, передбаченого ч.2 ст.437 КК України, посягання гр-на Путіна щодо України не обмежуються. Серед вчинених ним діянь, відповідальність за які встановлена українським кримінальним законом, є й дії, передбачені ст.438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни». У диспозиції частини першої цієї статті, окрім таких прямо визначених дій, як жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів війни, заборонених міжнародним правом, вказано і на такі діяння, як «інше порушення законів та звичаїв війни..», «віддання наказу про вчинення таких дій».
Законів та звичаїв війни належить дотримуватися як у випадку оголошення війни, так і при фактичному воєнному конфлікті, при окупації іноземної території, навіть, якщо вона не зустріла збройного опору. Саме це і має місце зараз в українсько-російських відносинах. Це однозначно випливає з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. та Додаткових протоколів до них.
Самі ж «інші порушення законів та звичаїв війни» включають, зокрема, застосування заборонених методів ведення війни, серед яких чільне місце займає віроломство. Загальновизнаним виявом віроломства є симулювання володіння статусом цивільної особи, або некомбатанта – про це однозначно сказано в ст.37 вказаних Додаткових протоколів. Людина з обличчям тунгуса, без розпізнавальних знаків на військовій формі та яка прямо визнає, що вона з російської армії, як і незліченна кількість їй подібних «зелених чоловічків» із наявними лише в російській армії військовим спорядженням, зброєю, технікою – більш ніж наглядний вияв того, що в агресивних воєнних діях беруть участь російські військові без належних розпізнавальних знаків. А це – явне віроломство як порушення законів та звичаїв ведення війни. З врахуванням поширеності відповідних дій не доводиться говорити про те, що вони відбуваються самочинно та без відома верховного головнокомандувача окупаційного війська.
Не можна оминути ще й того, що гр-н Путін не обмежився посяганнями на українських громадян та їх інтереси. У його «доробку» ще й делікт, передбачений ст.444 КК України «Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист». Ця стаття передбачає напад на осіб, які мають міжнародний захист, з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, та погрозу вчинення відповідних дій. А що як не напади на представників ООН, ОБСЄ, погрози, обстріли автомобілів змусило їх припинити виконання функцій міжнародних спостерігачів? Громадянин Путін певно таки, особисто пострілів не здійснював і, можливо, навіть не віддавав вказівок не допускати представників міжнародних організацій до Криму. Але керівник військової сили, що окупувала іноземну територію несе повну відповідальність за все, що там чиниться чи то руками власних військових, чи то зусиллями підпорядкованих парамілітарних формувань з числа палких «патріотів Росії».
У діях гр-на Путіна вбачається ще цілий ряд діянь, які прямо передбачені КК України та становлять собою тяжкі чи особливо тяжкі злочини проти прав та свобод громадян України та інтересів України. Але серед вчиненим ним, є і діяння, які в силу тих чи інших причин, не можуть переслідуватися за діючим кримінальним законодавством України. Так, використання «політичних туристів» із Росії на мітингах у східноукраїнських містах не становить собою складу злочину, передбаченого ст.447 КК України «Найманство». Адже ці особи є громадянами держави, що є стороною конфлікту. Не можна щодо Путіна застосувати і ст.396 КК «Приховування злочину» за надання прихистку оголошеному у міжнародний розшук Януковичу. Та не тому, що вони є членами сім’ї чи близькими родичами , а лише тому, що цей злочин за законодавством України не відноситься до тяжких. А от співучасть у державній зраді того ж Януковича, цілком охоплюється положеннями кримінального закону України, які поширюються і на гр-на Путіна.
У зв’язку з кримінально-правовою оцінкою дій гр-на Путіна, вчинених щодо України, принципово важливим є визначення того, діяв і діє він одноособово, чи уособлює собою певну групу, стоїть на її чолі. Відповідь на це питання очевидна – глава держави та головнокомандувач її збройних сил опирається на розвинений чиновницький апарат, має численних виконавців. При цьому такі особи:
- становлять собою стійке об’єднання багатьох осіб (в усякому разі їх є п’ять і більше);
- воно є ієрархічним, а гр.-н Путін стоїть на чолі цієї структури;
- зорганізувалися Путін & К° за попередньою змовою. І з дій самого гр-на Путіна та його слів чітко видно, що плани воєнної агресії щодо України виношувалися не один рік;
- метою об’єднання є вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів учасниками такого угрупування.
А якщо вказані вище ознаки наявні, то є всі підстави сказати, що відповідно до ч.4 ст.28 КК України, гр-н Путін та його подільники становлять собою злочинну організацію. З цього випливає ще один не зовсім приємний для учасників, а, особливо, керівників такої організації висновок. Відповідно до ч.1 ст.30 КК України «Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації» такі особи підлягають кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Тому гр-ну Путіну та його поплічникам треба бути готовими відповісти і на питання щодо захоплення госпіталя, блокування військових об’єктів, залякування та спроби підкупу українських офіцерів, за незаконні обшуки на вокзалі і навіть за пограбування майна журналістів та жителів Криму, вчинені завезеними з Росії «козаками» та російськими вояками без розпізнавальних знаків на однострої.
Так чи інакше, встановити весь обсяг обвинувачення гр-на Путіна за дії, вчинені щодо України – справа досудового слідства. Хотілось би, щоб воно пройшло об’єктивно і неупереджено, а підозрюваному було забезпечено право на захист. Не думаю, що випускник юридичного факультету Ленінградського університету впорається з цим сам. Надто вже він звик до сваволі, а не до рівноправного змагання. Краще, щоб його захист забезпечили більш кваліфіковані правники. Мабуть, в Україні не знайдеться багато охочих на таку місію, але професійному адвокату доведеться керуватися не емоційним ставленням до підзахисного, а вимогами фаху.
Нарешті, чи не утопія все, про що написано вище. Будемо сподіватися, що Бог не лише добрий, але й справедливий. І його справедливість полягає і в тому, що люди спочатку стають перед судом земним. Багато хто з земних смертних вважали себе мало не небожителями, не відчували землі під ногами, а закінчували так, як вони на це заслуговують. Доля людська незвідана. Можливо й гр-ну Путін за все ним вчинене щодо України доведеться не один рік чітко повертатися обличчям до стіни перед тим, як увійти в двері, та у представленні громадянину начальнику чітко перелічувати статті КК України, за які відбуває покарання та називати, скільки залишилося до кінця строку. Можливо, це станеться після відвідин того європейського міста, яке наш колишній президент називав «Гага» і тому в звинуваченні будуть статті не КК України, а статті Статуту Міжнародного кримінального суду. Ця статті за своїм змістом нічим не відрізняються – злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку переслідуються по всьому світу.
А спроба кримінально-правової оцінки дій, вчинених названим вище персонажем має ще й одне дуже просте юридичне значення. Оцінка дій як злочинних дає кожному Громадянину (не путати з гр-ном) підставу для дій, передбачених статтею 38 КК «Затримання злочинця». Відповідно до цієї статті не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб, вчинені безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Хочеться звернути увагу на таке:
- потерпілим від дій гр-на Путіна вправі вважати себе кожен Громадянин України;
- «безпосередньо» після вчинення злочину зовсім не означає «негайно», як це інколи тлумачать деякі юристи. Безпосередньо означає, що між вчиненням злочину та затриманням не було проміжних дій органів влади, які прийняли щодо особи процесуальне рішення. Іншими словами, не можна примусово затримувати того, кого влада в установленому законом порядку визнала таким, що не потребує тримання під вартою. А кінцевим же моментом затримання є сплив строку давності за відповідний злочин – у розглядуваному ж випадку строки давності не застосовуються;
- ухилення від затримання є підставою для застосування примусу щодо затримуваного. Заподіяння легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень в такій ситуації буде завжди в межах необхідності. А от тяжке тілесне ушкодження або смерть затримуваного оцінюються з врахуванням обстановки затримання. Але, навіть така шкода може, залежно від конкретних обставин бути виправдана, адже йдеться про затримання особи, яка вчинила особливо небезпечні посягання. Та все ж доставити злочинця до органів влади та передати його правосуддю більш корисно і почесно, чим розправитися з ним під приводом опору при затриманні.
Побажаємо усім, хто вчинив і вчиняє злочини проти громадян України та інтересів України перебуваючи поза її межами, справедливого правосуддя. І чи не найкращий спосіб його досягти – самому вчасно здатися. Громадянине Путін & К°, ви ж чули вираз: «Раніше сядеш – раніше вийдеш!» То, чи не пора взятися за розум і не вчиняти злочини проти України .
|
Неужели народ крыма не может выбрать что он хочет. Или так будет переходить как порарочная коробка из рук в руки..
так пусть таксес и аризона торже в мексику вернуться... кто там живет.. кого волнует за что там америкосы голосовали.. 